З метою упередження можливого порушення права громадян на проходження альтернативної (невійськової) служби, відповідно до ст. 35 Конституції України, обов’язком Держави є заміна виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою)  службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання.

Кожна людини має право на відмову від несення військової служби з міркувань совісті і релігії, закріпленому  у статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. При цьому, право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Хоча порядок розв’язання питання направлення на альтернативну службу і регламентується положенням статті 9 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”, – Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу, а тому право свободи на альтернативну службу є абсолютним.