З метою популяризації історичних та сучасних досягнень наших земляків, донесення до широких верст суспільства інформації про видатних співвітчизників Овруччини всіх часів Овруцька центральна бібліотека ім. А.Малишка пропонує рубрику “Він наш земляк. Він – наша слава”.
Серед славетних уродженців древлянської Овруччини є академіки, доктори наук, які уславили Україну своїми відкриттями, державні діячі, талановиті медики, хлібороби, воїни, поети та художники від Бога.
Цей допис про Героя України Миколу Васильовича Ващука.
«Є одвічна межа. Він її подолав
І боровся за нас, хоч і знав, що загине.
Він один із шести, що життям рятував
Від страждань небувалих мою Україні…»
26 квітня 1986 року назавжди залишиться в серцях людей Днем скорботи і пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, Днем біди, Днем болю, трагедії і застереження. Подібне не повинно повторитися. На заваді має стати наша пам’ять про трагічні дні і подвиг людей, які вступили у двобій з незримим підступним ворогом, рятуючи людство від іще більшої біди.
Вибух на АЕС викликав до першої шеренги ліквідаторів аварії 20 чоловік з двох караулів пожежної охорони, які закрили собою атомне жерло.
Шестеро пожежників, імена яких золотими літерами записані на скрижалях історії: Правик Віктор Павлович, Кібенок Віктор Миколайович, Тітенок Микола Іванович, Тищук Володимир Іванович, Ігнатенко Василь Іванович, віддали своє життя щоб врятувати світ. Серед них – син Овруцької землі, наш земляк із В.Хайчі Ващук Микола Васильович.
Народився Микола 5 червня 1959 року в добрій і працьовитій сім’ї Василя Маркіяновича та Олени Йосипівни Ващуків. В 1974 році закінчив Великохайчанську школу. Був добрим і ввічливим, захоплювався спортом, любив музику. Вже працюючи пожежником на Чорнобильській АЕС, вступив у Київське профтехучилище. В самостійній воєнізованій пожежній частині № 6 м. Прип’яті де він служив, його відразу запримітили, призначили командиром відділення.
В той страшний квітневий день Микола Ващук за сигналом тривоги разом із своїм відділенням прибув до зруйнованого четвертого енергоблоку о 01 год. 35 хв., тобто через 15 хв. після аварії. Вони першими прийняли на себе смертельний удар ядерної стихії і не допустили розповсюдження вогню в бік машинного залу, де стояли ємкості з тоннами мастил; врятували три інші енергоблоки. Від їдкого диму киплячого бітуму, нестерпної спеки, а ще від невидимого ворога – підвищеної радіації, що, вражаючи, лещатами стискав кожного, слабшали падали люди. Знесиленого Миколу винесли із зони вогню, а потім госпіталізували. Зусилля лікарів були марні, рідний брат Миколи – Олександр віддав йому свій кістковий мозок, та життя відважного пожежника врятувати не вдалося. 14 травня 1986 року з Москви прийшло повідомлення, що Микола Васильович Ващук – помер.
Пам’ять про земляка бережуть його односельчани. Біля школи, в якій вчився Микола відкрито пам’ятник. В самій школі є стенд, присвячений подвигу пожежника-чорнобильця. Дитячо-юнацьке об’єднання Великохайчанської ЗОШ носить ім’я Миколи Ващука. Щорічно в рідному селі 5 червня (в день народження Героя) проводиться футбольний турнір. Одну з вулиць міста Овруча названо на його честь, на будинку № 1 цієї вулиці відкрито меморіальну дошку.
21 квітня 2006 року Указом Президента України В.А.Ющенка Миколі Васильовичу Ващуку присвоєно – звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно), його подвиг відзначено державною нагородою Хрестом «За мужність» (посмертно).
