Крим – це земля надії. Земля, гіркота від втрати якої, ніколи не дасть заспокоїтись кожному українцю. Мине час і ми знову зможемо ступити на землю нашого, українського Криму. І цей день неодмінно настане, бо ще нікому й ніколи не вдавалося повернути колесо історії назад.

Чимало доріг Криму ведуть з тисячоліття до тисячоліття. Багато міст та сіл немовби пронизують час своїм існуванням, і на їх вулицях і в їх спорудах можна простежити нашарування історичних епох. Тут можна доторкнутися до каменів, обтесаних легендарними таврами, зійти на курган скіфського владаря й побачити крізь теплу імлу витончену античну колонаду – і увійти під склепіння величної середньовічної фортеці.

А скільки легенд та переказів плинуть над цією землею. Скільки видатних осіб світової та вітчизняної історії були пов’язані долями з Кримом…

Немає в нашій Батьківщині такого краю, з такою довгою і такою насиченою подіями історією, як Крим. Є тисячі місцевостей й куточків у Криму, де усе ніби просякнуте подихом та живим биттям історії на величезній дорозі тисячоліть, що пройшов Крим.

Та, на жаль, 18 лютого 2014 року було вчинено найбільший сучасний злочин проти людяності, проти міжнародного права й проти добросусідських відносин між великими народами.

Зло не може взяти гору остаточно. На час – так. Але стратегічно воно обов’язково зазнає поразки. Тому, що Крим – це особливий край, омитий морем та зігрітий сонцем, і здається, що навіть вітер, який не знає кордонів, тут віє по-іншому. Це земля кримськотатарського народу, який, попри всі історичні та політичні реалії, намагається зберегти свою мову, культуру, релігію, світоглядні принципи, творити свою літературу.

Анексія Криму та ностальгія за півостровом в останні роки знаходять відображення в українських книгах.