Зупинило тут свій крок життя…

Радіоактивний смерч Чорнобильської катастрофи пронісся в квітні 1986 року територією Житомирщини. Майже половина її -13 тис.кв.км (42%), а це – 9  районів опинилися в зоні радіаційного забруднення.  Найбільше постраждали Народицький, Овруцький, Лугинський, Олевський, Коростенський, Ємільчинський райони, дещо менше – Малинський, Новоград-Волинський, Володар-Волинський райони. 21 травня 1986 року були розроблені критерії можливого проживання, або відселення чи тимчасової евакуації населення цих територій.  Вся забруднена, внаслідок аварії на ЧАЕС територія, була розподілена на 4 зони.  В зону радіаційного забруднення потрапили 75 населених пунктів ; у т.ч. до зони відчуження віднесено 7 сіл, зони безумовного (обов’язкового) відселення – 63, зони гарантованого добровільного відселення -302, посиленого радіологічного контролю – 363 населених пунктів.

30-ти кілометрову територію навколо Чорнобильської АЕС стали називати “зоною відчуження”. Люди з цієї зони змушені були в перші дні після аварії залишити свої домівки.

За результатами вивчення радіаційної обстановки на території північних районів Житомирщини готувались пропозиції для урядової комісії про евакуацію 4-х сіл Народицького та 3-х сіл Овруцького районів на території яких фіксувався високий рівень гамма-фону.

Рішенням засідання виконкому Житомирської обласної Ради депутатів від 28 травня 1986 року №17 «Про тимчасове виселення населення із сіл Народицького та Овруцького районів” ставилося завдання провести 29-31 травня 1986 року евакуацію всіх жителів, майна та архівних документів  сіл: Нове Шарне, Омельники, Мотилі, Довгий Ліс Народицького та Липські Романи, Журба, Деркачі Овруцького районів. Всього готували до евакуації 1035 чоловік (907 дорослих і 128 дітей) .

Було передбачено до кінця жовтня 1986 року побудувати 250 житлових будинків для переселенців. 2 серпня 1986 року Житомирський облвиконком приймає постанову “Про порядок забезпечення житлом населення, евакуйованого із зони ЧАЕС”, де йшлося про виділення ділянок під забудову, контроль за ходом будівництва, розподілом і наданням житла, фінансування його купівлі.

Вперше за всю історіюУкраіни в мирний час посталопитання про примусовепереселення, повневивезенняізсіл людей, майна і худоби. Для проведення цієї роботи в районах були створені оперативні групи, на яких покладалось вирішення проблем, що виникали  в ході евакуації, надання житла сім’ям евакуйованих, забезпечення потерпілих продуктами харчування, відшкодування їм збитків тощо. На оперативні групи покладалися роз’яснювальна робота, організація перепису населення, звідки мала здійснюватися евакуація, визначення кількості худоби, потреби в транспорті, планування місць переселення, пошук вільних будинків у чистій зоні та їх придбання для переселенців. В Овруцькому районі таку групу очолили голова овруцького виконкому Олександр Лукич Коваль та Валерій Петрович Бондарєв ( тоді 2-й секретар РКП). В 1990-1998 рр. В.П. Бондарєв – заступник голови Житомирської ОДА,  народний депутат 1989-1990рр. Як депутат Верховної Ради України 12-го скликання приймав участь у розробці Законів, що захищали питання соціального захисту потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС.

29 травня було здійснено евакуацію населення із села Журби в село Словечне Овруцького району, куди  перевезли, 192 чоловіки, в т.ч. 42 дитини. Для переселення були задіяні 5 автобусів і майже 200 автомобілів. 31 травня  евакуація 3-х сіл завершилась  переселенням 250 осіб із села Деркачі та Липські Романи в місто Овруч, селище Першотравневе та село Гладковичі.

Люди вперше зіткнулися з такою проблемою. Був розпач, був плач, проте було й розуміння ситуації. Селяни забивали дошками вікна своїх домівок, замикали двері в надії, що небезпека мине і кожний повернеться до рідного дому.

Зі спогадів Валерія Бондарєва:«У середині травня надійшов наказ про дострокове завершення навчання в школах району, з 20 по 25 травня почали вивозити дітей на літній відпочинок. А 27 травня було прийнято рішення про евакуацію трьох населених пунктів Овруцького району Журба, Л.Романи, Деркачі. 27 травня о 7-й ранку була проведена нарада, де було поставлено завдання про евакуацію людей, дітей і майна. Розміщували цих людей в межах району. Частину худоби повезли зразу на забій,  а решту – в інші колгоспи …Звичайно, коли ми евакуювали людей , то думали, що це тимчасово… Пам’ятаю, коли відселяли Липські Романи –там був міжрайонний лісгоспзаг. За три дні від зорі до зорі, евакуація була завершена. Покидаючи село, бачив жахливу картину:забиті дошками вікна, настіж розчинені двері  господарських будівель, бродячі собаки. Ставало дуже сумно, хотілося кричати…»

До 1 липня 1986 року території евакуйованих сіл були огороджені, а на в’їзді в зону – встановлені шлагбауми та організовані КПП.

Використовуючи існуючі рекомендації вчених, треба було шукати найменш забруднені населені пункти Овруччини, щоб забезпечити там умови для життя та праці людей на новому місці.

Людям купували вільні будинки, поки йшло спорудження житла в селах Невгоди та В.Чернігівці. У червні 1986 року  розпочалось будівництво і до жовтня 1986 року для евакуйованих сімей з Журби, Л.Романів та Деркачів було побудовано 117 нових будинків в селах Невгоди (60), В.Чернігівка (20) та Білокам’янка (37)  і ще 152 в Словечно та Слободі.

На  вулицяхВ.Чернігівки та Невгодів, де  оселилися  жителі відселених сіл, на початку 2000-х   були відкриті пам’ятні знаки.

 

Села Журба, Липські Романи та Деркачі розташовувались серед реліктового лісового масиву, приблизно за 30 км від міста Овруча. Всі вони були засновані свого часу як хутори.

Село ЖУРБА (Решів) – засноване уI-й половині XIXст.як хутір. Належало поміщику Миколі Лісовському. У 1890 році придбане селянином Омеляном Сіренком. 1899 рік – проживало 107 жителів, 21 двір. Дерев’яна церква на честь Святого Пантелеймона зведена в 1902, освячена 19 січня 1903 року. В 1906 р. налічувалось 32 двори, де мешкало 216 осіб. Перед початком Другої Світової війни – 101 двір та 302 жителі. Назва села пішла від прізвища першого жителя – ЖУРБА. Перед аварією на ЧАЕС  тут було 58 особистих господарств, діяли школа, клуб і бібліотека, відділення зв’язку, ФАП , знаходилась центральна садиба укрупненого колгоспу ім.Щорса. Були побудовані 3 нові будиночки, в яких  не довелося нікому жити. В далекому 1956 році відбувся перший випуск Журбівської десятирічки. Відтоді, до травня 1986 року, було ще 30 випусків учнів школи. Це була школа-інтернат, де навчалися і проживали діти з 19 навколишніх сіл. 25 травня 1986 року близько 300 учнів Журбівської школи вишикувалися на лінійку, присвячену останньому дзвонику.  В історії села він і справді був останнім. Учнів випускних класів вивезли до Покалева і розмістили в місцевому інтернаті. Їм дозволили екстерном здати екзамени. Решту учнів організовано відправили на Вінничину в село Обудовку. Частину жителів села прийняли в Словечному, Антоновичах, Бокиївщині, Тхорині.  Для іншіх – закладенінові вулиці з будинками в с.В. Чернігівка і Невгоди Переселені старожили заповідали поховати їх в рідному селі. Хто помирав, повертався сюди на вічний спочинок. Марія Іллівна Журба самостійно повернулась в село і жила одна-єдина кілька років до 1991р.  Село Журба Овруцького району зняте з адміністративного обліку 14.11.1991 року.

 Навесні 2020 року на долю відселених сіл випало ще одне випробування – широкомасштабні лісові пожежі. Осередки загорання виникли і біля Журби. Назавжди в полум’ї зникла дерев’яна церква Святого Пантелеймона. В порожньому селі, серед покинутих осель звучали в ній молитви. Збудована на початкуXIX ст.,вона бачила і пережила багато лиха, зустріла XXI  тисячоліття і була стерта з лиця землі вогняною стихією.

З відселеного села Степки Журбівської сільської ради був родом видатний вчений (кандидат геолого-мінералогічних наук) , та державний діяч (зам. міністра геології та охорони надр СРСР  1965-1970рр. ) Кузьменко Василь Іванович (1904-1972). Під його керівництвом створено реєстр запасів урану і торія на території колишнього СРСР і країн Східної Азії.

В селі Старий Переїзд, яке після аварії на ЧАЕС зникло з карти Овруцького району, народився Григорій Петрович Васянович – професор, доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук. Людина, що виросла в оточенні чудової поліської природи, та була з дитинства наділена поетичним талантом та артистичними здібностями.  Григорій Петрович живе у Львові , але майже щороку приїздить на Овруччину.

Село Липські Романи – до 1923 року хутір Липецький, утворене близько 1939 р. внаслідок злиття хуторів Липські та Романи. Вперше згадується в 1899 році під назвою хутір Романов (від імені першого поселенця). В цей час там було 10 дворів та 55 жителів.  В 1906 р. село стало називатись Романи, в ньому проживало у24 дворах 148 чоловік. На поч. ХХст. тут існувало невелике фарфорове підприємство. В 1911р. налічувалось 25 дворів та 138 жителів. З 1921 року офіційною назвою села стали Липські Романи. Від 1923р. – центр сільської ради, куди входили села Бацькуни, Деркачі, Збранківці, Личмани, Колесники, Магдин, Сидори, Стовпечно.  В 1933 році організовано сільськогосподарську артіль, в 1958 – Л.Романи включено до складу степової артілі ім.Кірова (с.Гошів). В цей час було збудовано чимало житлових та господарських приміщень, зведено 8-річну школу. На початку 70-х проживало 170 чоловік (54 двори). В 1970 році на базі колгоспних лісів створено Словечанський лісгосп АПК, куди були включені лісові масиви  сіл Л.Романів, Деркачів. В селі відкрито підсобне господарство з  вирощування яловичини. За останні роки до аварії на ЧАЕС було створено належну виробничу базу підсобного господарства міжколгоспного лісгоспу, побудовані дороги, заклади соціально-культурного призначення.  В травні 1986 року за 3 дні населення с Липських Романів евакуйоване в екологічно чисту зону. Зняте з адміністративного обліку 14.11.1991 року.

З Липських Романів родом професор, академік медичних наук Іван Васильович Редчиць.

Село Деркачі засноване на початку XX ст. як хутір. Переважна національність жителів – польська. Входило до Л.Романівської сільської ради. В 1926 році – 157 жителів, 29 дворів. На поч. 70-х років проживало 170осіб (54 двори).В 1986 році відселено 48 особистих господарств. 14.11.1991 року знято з адміністративного обліку в зв’язку з переселенням жителів із зони радіаційного забруднення.

Другий етап виконання чорнобильської будівельної програми розпочався у 1990 році.

 Тоді до зони безумовного (обов’язкового відселення) потрапили ще 19 сіл Овруцького району.. Інші села Овруччинибули віднесені до зони гарантованого добровільного відселення (107 населених пунктів) та зони посиленого радіоекологічного контролю ( 30 населених пунктів).

Подальше вивчення стану щодо радіаційного забруднення в районах області, додаткові медичні обстеження та аналіз захворювань населення, засвідчували, що проживання людей в  цій зоні неможливе.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 серпня 1990 року було передбачено переселення ще 10 сіл Овруцького району – Переїзд (Старий Переїзд), Жолудівка, Ситівка, Степки, Солотине, Борутине, Виступовичі, Олександри, Сидори,Колесники в межах Житомирської області (Попільнянський, Андрушівський ,Баранівський райони) і в Чернівецьку, Кіровоградську області. Кількість переселенців складала 867 сімей.

Постановою Кабінету Міністрів від 23 липня 1991 року № 106 передбачалось додатково переселити на території Житомирської області 9 сіл з Овруцького району – Возлякове, Делета, Думинське, Піхоцьке, Рудня, Людвинівка, Млини, Червоносілка, Стовпичне (Острів-Стовпечно). Кількість переселенців складала 576 сімей.

Для їх відселення розпочалося будівництво житла в екологічно чистих населених пунктах Житомирської області (Брусилівський, Житомирський , Попільнянський, Ружинський райони). В 1991 році в село Бровки Андрушівського району переїхали 5 сімей з Переїзду. Для жителів сіл Виступовичі, Борутино, Солотино, Олександри, Маленівці, Сосновки, Сидорів, Колесників, Степок , Переїзду будувались садиби з присадибною ділянкою в с.Бровки – збудовано 58 будинків та селі ЙосипівкаРужинського району – 20 будинків. Крім того було збудоване житло за межами області. Так, 250 будинків  побудовано в с.Несваткове Кіровоградської області для сімей із сіл Виступовичі, Рудня, Думинське, Піхоцьке, Борутине, Людвинівка Овруцького району. 55 сімей з Овруччини переїхали в с. Новоолексіївку Чернівецької області, 88 сімей з Овруцького та Народицького районів  – в Овідіопільський та Роздільнянський райони Одеської області. В селі Новомутин Конотопського району було виділено житло переселенцям з села Делета. Крім будівництва житла садибного типу сім’ям переселенців надавалось житло в різних містах України, зокрема 200 квартир в Києві.

В селі ВИСТУПОВИЧІ , протяжністю майже 5 км, до аварії на ЧАЕС  проживало 949 сімей. Село мало розвинену соціальну інфраструктуру – чудову 2-поверхову школу (на 300 учнів), добротний Будинок культури, прекрасний дитячий садочок, ФАП, аптечний, заготівельний пункти, 5 магазинів, швейну майстерню, поштове відділення,  інтернат, будинок для вчителів,  контору Виступовицького лісництва Овруцького лісгоспу.  Історія цього прадавнього поселення документально зафіксована в книзі Г.Мокрицького «Виступовичі на Овруччині: замальовки з історії села і довкілля»2019 року видання. Унікальне дослідження з історії села , це перший крок до системного пізнання минулого таких сіл, які поступово зникають з карти України-Житомирщини.

Перша згадка про Виступовичі належить до XV ст., в 1545 році поселення складалось з 7 дворів-господарств, приписаних до Овруцького замку. Відоме як маєток СолтанаСтецьковича. У  XVIIст. власність поміщиків Суриних, у XIX ст. належало поміщикам Фомі Тизенгаузену, Павлу Козловському та їх спадкоємцям. На 1913 рік в селі діяв фельдшерський пункт, казенна винна лавка, крамниця, однокласна церковно-парафіяльна школа (1891), однокласне народне училище (1904). Церква дерев’яна Миколаївська збудована у 1878 році. В селі, де частина жителів була євреями, була синагога. Перед Другою Світовоювійною у Виступовичах у 217 дворах проживало 1254 жителів. У 1972 р. налічувалось 1322 жителів у 447 дворів.

Село Виступовичі – мала БатьківщинаВіктора МиколайовичаМуженка– генерал-полковника Армії України. 2014-1019 рр. – начальник Генерального штабу, Головнокомандувач ЗСУ.

Починаючи з 1990  року жителі Виступовичів відселялись в декілька етапів. Та ще у 2008 р. тут проживали 33 особи, 2019 р. – 12 осіб. 28.06.1997 року ліквідовано Виступовицьку сільську раду, села Виступовичі, Борутине та Солотине підпорядковані Руднянській с/р.

Після оголошення Україною державної незалежності, на кордоні з Республікою Білорусь було створено автомобільний пункт пропуску (митний пост та пункт переходу) «Виступовичі»), який входить до складу митного посту «Овруч» Житомирської митниці.

Після 1994 року ( у зв’язку з постійним зменшенням коштів) програма з відселення сімей із забрудненої зони була практично припинена.  Відселення постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, замість запланованих 2 років, розтягнулось на 10  (до 1996) і не було завершено.

Масове переселення викликало потребу в різних компенсаціях, пільгах, допомозі постраждалим. Крім того, сім’ям, що переселялись надавали безвідсоткові позики на господарське облаштування( до 5 тисяч крб., зі строком погашення до 15 років).

Аварія на Чорнобильській АЕС розпорошила корінних жителів Овруччини по Україні, зруйнувала родинні, виробничі, соціально-побутові зв’язки між ними, що складалися віками. У відчуженій зоні залишився цілий пласт етнічних цінностей, предметів народного мистецтва, місцевих ремесел, традиційних житлових і господарських будівель, а також пам’яток історії, культури, архітектури тощо. Втрачаються не лише набутки матеріальної культури, але й народних обрядів та звичаїв, фольклору та інших елементів духовності

Тепер – це мертва зона. А колись на сільських вулицях вирувало життя, народжувались діти, доживали в своїй хаті віку старожили, щедро родила земля, шумів прадавній ліс…. Та пекельний вогонь Чорнобиля, спалахнувши, перекреслив щасливе життя.

Минають дні, проходить за роком рік, але свою малу батьківщину не забувають люди, які в далекому 1986 році змушені були покинути рідні оселі .

Щорічно приїздятьвони на поминальні дні, щоб потужити на батьківських могилах за рідним селом.

В чорнобильській зоні їх зустрічає скорботний меморіальний знак відселеному селу. Там написано: «Люди добрі! Поклоніться тим, хто в радості і горі жив тут і більше ніколи сюди не повернеться».

Через 10 років після Чорнобильської катастрофи, 26 квітня 1996 р. було урочисто відкрито Меморіал в пам’ять жертв  аварії на ЧАЕС.

Він складається з пам’ятного знаку із символічним дзвоном та меморіальних плит, де увічнено назви 13 населених пунктів Овруччини, віднесених до зони радіоактивного забруднення, жителі яких були першими  переселені до «чистої зони».

Почесне право відкрити пам’ятний знак разом з іншими учасниками заходу було надано колишній голові Журбівської сільської ради (в1996 – голова В.Чернігівської с/ради) К.С.Редчиць.

Згадаймо… Від них залишилась тільки назва…

Населені пункти Овруччини, які були зняті з адміністративного обліку та відселені через радіоактивне забруднення, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС:

14.11.1991 р. – Журба, Деркачі, Липскі Романи, Підчашшя

15.04.1995 р. –  Переїзд (Старий Переїзд), Жолудівка, Деревці, Ситівка, Степки, Маленівка (Маленівці), Будолюбівка, Грязеве, Соснівка (Шишалівка)

27.10.2005р.  –  Делета, Олександри

23.04.2008р.   –  Стовпичне, Сидори, Колесники

13.01.2009р.  –  Борутине, Піхоцьке, Солотине, Людвинівка

Лектор(екскурсовод)

Музею історії Овруччини                                               Людмила Гусаревич