Скільки віршів написано про село! Скільки пісень проспівано! Скільки прекрасних слів сказано! Адже сільська місцевість – це особливе місце на землі, де можна відпочити душею. Особливо добре тут влітку. Коли місто знемагає від спеки і духоти, так добре відправитися в сільську місцевість, де є річка, джерело, ліс.

Свіже повітря, прохолодна джерельна вода, п’янкий аромат цвіту, запашні мальви та ромашки, спів пташок – все це асоціюється лише з одним словом – село.

Кожний з нас безупинно пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс. І де б він не перебував його завжди буде притягати до рідного місця.

На 15 кілометрі місцевої автодороги з Овруча на Папірню та за 4 кілометри на північ від залізничної станції Хайчнорин. На річці Норинь розташоване село Збраньки.

Назву села Збраньки історія тлумачить як «люди-одинаки, люди-зобрані» з сусідніх селищ спалених Ордою Батия.

Вперше згадується під 1684 р. як маєтність Вілкомирського підчашія Дмитра (на Жабокриках) Жабокрицького та його дружини Маріанни (на Норинську) Немирич в зв’язку з пограбуванням села загоном козацького полковника Карла Тишкевича. У 1856 р. побудована дерев’яна кладовищенська Петро-Павлівська церква (на жаль не збереглася). Неподалік Збраньок археологами знайдено викопні рештки мамонта, що добре зберігся. Після реконструкції кістяк передано до Музею природи в Житомирі. На в’їзді до села можна побачити так звану Панську гору, на якій за переказом колись стояв гарний палац.

На околиці села Збраньки (на пагорбі) над річкою Норинь стояв маєток поміщика Соворовського, якому й належали селяни. Маєток складався з житлового будинку, який нагадував середньовічну фортецю, і допоміжні споруди для наймитів і худоби. З метою захисту маєток з трьох сторін , був обнесений земляним валом, а з четвертої, західної, ще й кам’яною стіною, що частково збереглася і до сьогоднішнього дня.

В 1861 році було зібрано схід селян, щоб зачитати маніфест царя Олександра ІІ про скасування кріпосного права. Урядник з Овруча зажадав, щоб маніфест прочитав хтось із селян для кращої довіри, але грамотної людини серед селян не знайшлося. Тоді староста села послав підводу у сусіднє село Клинець за дяком, який і зачитав селянам маніфест. Ці факти говорять про те, під яким гнітом і страхом поміщиків були селяни.

Під кінець 20-х років у селах нашого краю почали організовувати СОЗИ (гуртки селян зі спільного обробітку землі), прийшла кооперація, прокотився заклик «від кооперації – до колективізації», зорганізувались комітети незаможних селян (комнезами) для протистояння та боротьби із заможними селянами, яких згодом назвуть «куркулями».

У 1932  році у селі почав організовуватись колгосп.

У роки голодомору, поряд з людськими втратами, великі матеріальні збитки понесло село і навколишня природа. Були розібрані або зруйновані всі холодні селянські будівлі. Кращі з них перевозились на хутір для будівництва колгоспного двору. Наполовину зменшилось поголів’я коней, великої рогатої худоби, свиней, овець та птиці. Були зрізані (частково на будівництво, а, в більшості на дрова) майже всі соснові, березові та вільхові гаї. Село та околиці перетворилися у напівпустелю.

На фронтах Другої Світової війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билося багато односельчан, половину з них не повернулися до рідної домівки.

1962 році в Збраньках відкрито пам’ятник загиблим односельчанам.

Початкова школа після Жовтневої революції розміщувалася у великому будинку поміщика Своровського, у цьому приміщені проживали і вчителі, бо приміщення це дозволяло. Вчителювали тут Ольга Мойсіївна та Григорій Мойсійович Малькевичі, Камінчук Олексій Степанович був освіченим і дуже обдарованим вчителем, він був гарним художником, знав латинську, французьку й німецьку мови, займався астрономією, археологією рідного краю, його картинами захоплювались не тільки учні, а й дорослі люди села, багатьом нашим односельчанам він намалював портрети, пейзажні картини, ікони.

У селі були відкриті пошта, клуб, бібліотека, та магазин.

В селі організовувались різні масові культурні заходи, у яких селяни також беруть активну участь, тут можна познайомитись з місцевим фольклором. На мою думку, саме в селі особливо шанобливо оберігають та продовжують стародавні звичаї та традиції.

У 1997 році у польському місті Краков проходив фестиваль «Музика і пісня забута». На нього був запрошений жіночий фольклорний колектив із села Збраньки. Керівник колективу Ганна Мельниченко, учасники Марія Фірова, Варвара Гошовець, Марія Дуб, Олена Гудилко, Олександра Омельчук і Ганна Вінниченко. Їхній виступ пройшов з великим успіхом і додому повернулися з подяками і запрошенням , ще раз приїхало до Польщі.

Милують очі прекрасні природні пейзажі, які оточують рідне село зі всіх сторін. З одного боку його омивають води річки, в якій купають своє гілля витончені верби. Далі видніються безмежні поля, вони вітаються з селом шелестом золотого колосся пшениці, ячменю або уклоном привітних соняхів. Незалежно від пори року моя мала батьківщина завжди прекрасна, мила і рідна серцю своїми неповторними місцями, добрими, привітними людьми та незабутніми спогадами.