Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя — неповторна. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою. Наше рідне село є для нас маленькою Батьківщиною. В кожного є своя хата, стежина від якої скоро поведе вас в далекий непізнаний світ.

Неподалік Овруча на пагорбі розташоване село Лукішки. В древні часи село «Лукошки» відоме як пристань для човнів в затоці річки Норинь. Про це свідчить назва урочища «Пристань» і легенда про перевізника Латаша, що жив тут.

Вигін річки Норин – урочище Луки. Село над Луками називається Лукишки (Лукішки). Існує легенда, що Луки купив в 16 ст. представник древнього боярського роду Самійло Кішка, коли люди питали чиї землі, їм відповідали , що Луки Кішки, звідси пішла назва Лукішки.

В кінці 17 ст. в подарунок від цариці Катерини ІІ землі отримали двоє офіцерів з Овруцького карабінерського полку, Антін Кривопиша і Савелій Хоменко, в якому службу проходили Олександр Суворов і Михайло Кутузов. На початку 18 ст. землі придбали Андрій Мороз і Архип Дивинський.

Село відносилось до   Волинської губернії Овруцького повіту. З 19 століття до 1923 року, воно входило до Гладковицької волості. З 1923 року у складі Підрудянської сільської ради, з 22 лютого 1924 року входить до складу Швабівської сільської ради, після перейменування 1946 року Зарічанської сільської ради,  з 2 вересня 1954 року входило до Черепинської сільської ради, в даний час входить до складу Черепинського старостинського округу. 1911 року в селі було 45 дворів, 243 жителі.

Від Хоменка Федора Михайловича записані два перекази: про скарб золотий, який затонув в Норині. Його наказав перевезти через річку воєвода від Швабів до пристані в Лукішках. Скарб затону разом з перевізником. Другий переказ про Золоту Карету: «ішла ворожда сила, везла в кареті золоті скарби. Перекинулась карета, впала з дороги  у річку. Оповідач після війни біля села на лузі бачив огонь червоний, ніби горіли снопики льону. Йому розповідав батько, що то золото, сховане в землі піднялося, пересушуватись. Золото пересушується 1 раз у 100 років, треба знати закляття, щоб скарб дався у руки.

Голодомор прийшов у село в 1932 році. За даними сільради, у 1932-1933 рр. загинуло 15 чоловік, імена яких на сьогодні встановлено. Рятувала річка, що оточувала село. В ній ловили рибу. Восени 1932 сутужно було з хлібом для людей і з кормами для худоби.

Український народ має історію, сповнену як героїчними, так і трагічними сторінками. Одним із таких трагічних періодів були репресії 1937-1938 років, наслідками яких стало фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації.

Нові страждання приніс голод і війна 1941-1945 років. Під час Другої світової  війни багато односельчан билися на фронтах та в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників, 7 чоловік не повернулися до рідних домівок.

«Овруч-Берлін» – такий напис зробив на стінах рейхстагу рядовий Василь Захарович Зьолко із Лукішок, якого вже немає з нами. Сталося це на початку травня 1945 року, коли в ході блискуче проведеної операції військами 1-го Українського (в ній служив ветеран) та 1-го Білоруського фронтів після 1418 тяжких воєнних днів і ночей нарешті знищено фашистське лігво.

На війну Василь Зьолко пішов у 19 років добровольцем, після звільнення Овруччини. Його забрали в партизани, але він попросився в діючу армію. Сам добрався до Поліського, де розташовувався штаб армійського запасного стрілецького полку. За розподілом потрапив у 20-ту мотострілкову бригаду, 25-ий танковий корпус 1-го Українського фронту. Бойове хрещення прийняв у Новограді-Волинському. Фронтові дорогі пролягали через Рівне, Дубне, Львів. Жорстокі бої велися за Дуклінський перевал, де наші війська наткнулись на міцну оборону противника, але з честю виконали свій обов’язок перед батьківщиною, Там же Василя Захаровича було поранено в плече, згодом два осколки в ногу та спину отримав у Чехословаччині. Потім був сандомирський плацдарм, наступ на Одер і Берлін. Військам 1-го Українського та 1-го Білоруського фронтів було оголошено подяку Верховного Головнокомандувача. Було відзначено тоді й Василя Захаровича – за відмінне виконання бойового завдання було нагороджено медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За звільнення Праги», «За відвагу» – отримав за форсування річки Одер, ордени «За мужність» ІІІ ст., Великої Вітчизняної війни ІІ ст. та багато ювілейних нагород.

Польща, Німеччина, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, і знову Німеччина – такий тяжкий і довгий шлях ветерана. Але, як казав Василь Захарович, там, на фронті, була справжня дружба, один за одного йшли на смерть, ділилися й допомагали чим могли.

В 2010 році православні християни відзначали 1025-річчя Хрещення Київської русі. Знаменна подія на ознаку цього свята відбулася у нашому селі Лукішки. Щоб захистити своє поселення від різних негараздів і перебувати під постійним Божим благословенням, вирішили в такий знаменний для християн рік встановити в своєму селі Хрест-оберіг. Виготовити цей оберіг допоміг наш земляк Юрій Дивинський.

Освятив хрест керуючий Овруцько-Коростенською єпархією митрополит Віссаріон. Святу воду для окроплення дала жителька села Тетяна Федорівна Наум, котра привезла її із Єрусалима.

Довгою і тернистою дорогою йшла до незалежності Україна. 70 років над нашою Батьківщиною голубіло мирне небо. Та війна знову увірвалася у долю українців, в життя наших земляків. Вони стали на захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України. Наш земляк Шмуйло Олексій Петрович, захищав кордони своєї батьківщини.

В нашому селі проживає Голова волонтерської організації Кривопиша Людмила Сергіївна, яка не байдужа до проблем наших вояків, і яка цікавиться історією свого роду.

Дорогі односельчани! Село наше – то велика і дружня родина, це наші славні земляки: вчителі, інженери, лікарі, землероби, тваринники, комбайнери, механізатори, які живуть з нами та в інших місцях, але тут пройшло їх босоноге дитинство, незабутня юність.

Серед них Дивинський Юрій Сергійович – розпорядженням Президента України в 2016 році був призначений головою Овруцької державної адміністрації. На цій посаді він очолював Овруцький район по 2019 рік, на даний час працює на ПП «Металіст».