І знову ця знайома стежка в полі

Петля, в’юнить до рідного села,

Що маячать ген-ген на видноколі,

Тут народивсь, тут молодість пройшла.

 

Скільки віршів написано про село! Скільки пісень проспівано! Скільки прекрасних слів сказано! Адже сільська місцевість – це особливе місце на землі, де можна відпочити душею. Особливо добре тут влітку. Коли місто знемагає від спеки і духоти, так добре відправитися в сільську місцевість, де є свіже повітря, прохолодна джерельна вода, п’янкий аромат цвіту, запашні мальви та ромашки, спів пташок.

Кожний з нас безупинно пов’язаний з тим місцем, де народився й виріс. І де б він не перебував його завжди буде притягати до рідного місця.

Село Корчівка – село Овруцького району Житомирської області, розташоване на північно-східних схилах Словечансько-Овруцького кряжу, простяглося на захід від села Кирдани на відстані 0.8 км та входить до складу Кирданівського старостинського округу. Біля села Корчівка бере початок річка Грезля.

Село засноване в другій половині XΙX  століття.

Свою назву село Корчівка дістало від слова “корч”. Розказують старі люди, що колись вся територія теперішнього села була густо вкрита корчами, які в подальшому були видалені. І на місці корчів з’явилися перші хатини, яких з роками все більше.

Спочатку не заселена територія нинішнього села перебувала у складі Покалівської волості, увійшовши до казенного Заручаївського маєтку. Не заселеною вона була через погані ґрунти та вологість. Поступово на цих угіддях осідали люди.  За 1 км на північний захід від села Кирдани, біля глиняних кар’єрів з’являється хутір-селище Корчівка. Всі хатки були покриті соломою, невеликі, однокімнатні, без підлоги, з маленькими вікнами і низькими дверима. Багато дітей. Одяг носили домотканий, взуття – постоли.

В ті тяжкі часи люди були надто бідними.

На початку XX ст. основну масу населення у Корчівці становили чиновники, поліцейські, вантажники і люди інших чорнових професій. Корчівецькі  майстри славилися гончарними виробами з глини.

В 1906 році Корчівка згадується як село Гладковицької волості Овруцького повіту Волинської губернії.

У 1924 році в селі засновано колгосп. Першим головою колгоспу був Корчевський Яків Федорович, потім – Довженко Іван Феодосійович, Першко Хома. Бригадирами працювали Корчевський Антон Кузьмич, Шалига Максим Кирилович. Передовиками колгоспного виробництва були: Лесько Гапка, Шалига Устима Карпівна, Ващенко Марія Федорівна, Першко Палажка.

Першим трактором (універсалом) керував Довженко Семен Кузьмич.

На полях вирощували гречку, ячмінь, овес. Корів було 45 голів, овечок – 24, а також утримували свиней.

В 30 роки нараховувалось біля 70 дворів, відкрито початкову школу та переобладнано хату під клуб, який в 1943 році спалили німці.

Наше село пройшло всі горнила історії… Встановлення радянської влади, нещадна і кривава громадянська війна.

У 1932 році почалася одна з найбільших трагедій українського народу – голодомор. Не оминула вона і Корчівки. За офіційними даними в селі померло 120 чоловік, на сьогодні встановлено імена 15 чоловік.

В 1950 р. колгосп ім. 13-річчя Жовтня села Корчівка приєднали до колгоспу села Кирдани. Об’єднаний колгосп назвали ім. Дзержинського.

В 1956 році побудували Корчівецький цегельний завод Овруцького міжколгоспбуду (нині це КП «Овручбудсервіс»).

5 липня 1958 року було відкрито новий клуб.

Нині Корчівка – цивілізоване та облагороджене село. В цілому газифіковане, всі вулиці освітлені.

Функціонує фельдшерський пункт, клуб та магазин Овруцького споживчого товариства.

В селі найпоширеніші прізвища Корчевські, Довженки, Першки.

Станом на 01.01.2019 р. в селі Корчівка нараховується 202 господарство, в яких проживає  353 чоловіки. Люди тут гостинні, трудолюбиві, привітні та веселі. Селяни переважно живуть в садибах, є дачі і людей з міста і всі вони мають великі городи, сади, гарно облаштовані подвір’я.

З кожним роком село Корчівка усе більше й більше змінюється, росте й благоустроюється.